Про Ярослава Миколайовича

Ярослав Миколайович завжди був добрим і відзивчивим, веселим і простим чоловіком. Його життя не було простим, але, не залежно від того, що приносив кожен день, він завжди намагався проявити свою любов і опіку до дорогих серцю людей, увагу і турботу до проблеми ближнього і за це постійно дякував Богу.

Ярослав Миколайович народився 12 червня 1961 року в с. Глибоке в сім’ї Миколи Федоровича і Ганни Дмитрівної. Він цілком міг називатися Юрієм, бо в честь Гагаріна дітей в той час досить часто так називали. Ярослав був другою дитиною після сестри Марії, яка від нього була на 5 років старша. Ярослав був кмітливим, активним і допитливим хлопчиком. Помимо того, що в школі він навчався тільки на відмінно, він також любив грати в сільський хокей і проявляв цікавість до техніки. Він вмів поремонтувати все, що потрібно і мав золоті руки. Окрім того, його захопленням стала гармошка, яку він швидко освоїв і “на слух” навчився грати більшість популярних пісень, через що пізніше він і гармошка завжди були душею компанії.

Після закінчення школи Ярослав навчався в Городенківському ПТУ на тракториста, а пізніше – у Львівському технікумі газового господарства на слюсаря з ремонту і експлуатації газового господарства.

У 1979-1981 рр. був призваний до лав радянської армії, де проходив службу у Чехословаччині у місті Млада-Болеслав. Будучи на службі, він традиційно проявляв свою кмітливість і розум разом із хорошою фіз. підготовкою, за що отримав звання “сержанта”. Але веселий характер і гармошка одного дня зіграли злий жарт і не сподобалися командиру, який посадив його на 14 діб гаупвахти та розжалував до молодшого сержанта. Але криво написане “мл. сержант” у військовому квитку дозволило “підвищити” Ярослава до “ст. сержанта”

Після повернення додому Ярослав влаштувався на роботу в Богородчанське газове господарство по профілю, а також познайомився з молодою дівчиною Надією Гузій, з якою він і одружився у 1982 році. Подружжя осіло в с. Підгір’я та почало обростати своїм домом і господарством. У шлюбі у них народилося п’ятеро дітей: Марія, Уляна, Микола, Наталка, Андрій, але нажаль Улянка, Микола і Наталка померли дуже рано.

Сімейне життя проходило, як то кажуть, все було “як у всіх”. Ярослав був хорошим сім’янином, турботливим чоловіком і батьком. Але з часом виникли проблеми, які заставили Ярослава покинути сім’ю і перебратися назад до батьків. В той же час він підтримував контакти із дітьми і старався допомагати, як міг, так же як і врятувати шлюб. Але все ж шлюб розпався.

В той час Ярослав переживав переродження і єднання з Господом, якого він раніше не знав і мало ним цікавився. Він почав читати Біблію і пізнавати Господню любов до нього. Спрага до розуміння, як жити правильно і по Слову Божому, привела його до церкви християн віри євангельської п’ятидесятників.

Переживаючи близкість з Господом, він познайомився з недалекою сусідкою Балацко Оксаною, яка допомагала йому у становленні, як переродженому християнину. Дружні відносини з часом переросли у почуття і вони одружилися. Було багато планів на життя, спільної справи, була і поїздка в Зелений Клин (Хабаровський край) до сестри Оксани, на заробітки.

Проте ще перебуваючи у росії, прив’язаність Ярослава до свого сина Андрія тільки зростала, як і Андрія до батька. Син постійно сумував за татом, адже, як це зазвичай буває, у батька, який любить своїх дітей, сини більше прив’язуються до нього, хоч і любов матері може бути не меншою. Але туга наростала, тому після повернення назад в Україну в 2003 році, Ярослав вирішив забрати сина до бабусі, що на той час проживав з мамою у с. Підгір’ї. Так і сталось – син перейшов жити з батьком, а донька Марійка – з мамою.

У квітні 2004 року Ярославу прийшлось поховати свого батька Миколу, який будучи вже на смертному одрі, разом з сином промовляє молитву покаяння і приймає Христа своїм Спасителем. Протягом 2004-2005 років відбулася ще одна поїздка Ярослава і Оксани в Хабаровський край разом із дітьми, щоб заробити додаткові фінанси для сім’ї. Нажаль, ця поїздка виявила проблеми у шлюбі, які лиш загострилися після повернення в Україну.
Ярослав, будучи у відносинах смиренним і поступливим, був готовий залишити як є, але у 2005 році розірвання шлюбу все ж відбулося, що звичайно, подавлювало його і духовно, і душевно.

Проте, з часом він отримав свободу і душевне полегшення, зконцентрувавши свою увагу на синові і служінні Богу. Але серце все одно потребувало когось, хто би міг зрозуміти і разом рухатися по життю в служінні Господу. Ярослав повернувся до старої/нової роботи у Івано-Франківському газовому господарстві в якості слюсаря-ремонтника побутового газового обладнання. По роду роботи йому доводилось вирушати на виклики від людей, щоб поремонтувати їх газові плити, котли, конвектори по всьому місту.

І одного дня він отримав такий виклик від Семьонової Ольги щодо зламаної плити. Побачивши Ярослава у дверях, Ольга завмерла, адже саме його вона бачила у сні два тижні до цього. Ольга була вдовою зі складною історією і зламаною долею, як і Ярослав, але як і він, вона теж знаходила підтримку в Господі. Їй прийшлось пройти багато недолі і терпіння із першим чоловіком, який помер за декілька років до цієї зустрічі, але підтримка від Бога, доньки та церковної общини допомогли вистояти у найскладніший час…

З кожним днем ставало щораз очевидніше, що Бог поєднує їх долі і незадовго після зустрічі у березні 2006 року Ярослав і Ольга одружилися. Разом вони активно почали нести служіння Богу і людям. У церкві вони були залучені у служінні прославлення, так як Ярослав добре грав на баяні, а Ольга вела спів. Не було такого Різдва, щоб вони не навідувалися з колядками і баяном до сусідів та родини. Роблячи все разом, вони тільки укріплялися в своїй любові один до одного, і будь-хто зі сторони, бачачи їхні відносини, лиш міг сказати, що це Бог їх поєднав.

Проживаючи у Івано-Франківську, Ярослав із Ольгою не забували і про одиноку маму в селі. Вони постійно навідувалися в село та турбувалися як мамою, так і господарством. Ярослав, маючи золоті руки та здібність до всього, разом з сином приводили стару господарку до ладу, поки Ольга з свекрухою поралися на городі. А літом обов’язковими заняттями були походи в ліс по гриби, або поїздки на річку скупатися в холодній воді при спекотній погоді.

Так і минали роки. Син Андрій закінчив ІФНТУНГ та подався працювати до Києва, повернувшись до Франківська лише у 2020 році разом із дружиною Леві і маленьким сином Даниїлчиком… Але здоров’я почало здавати, з’являлися проблеми, які деколи потребували оперування. Робота в постійному русі “запалила” суглоби, надлишкова вага сприяла підняттю цукру в крові, боротьба з гіпертонією. І незважаючи на всі ці проблеми і подекуди біль, Ярослав продовжував радіти життю, дякувати Богу і вирішувати буденні справи. Робота давалась щораз тяжче, але “пенсія” вже була не за горами. Ярослав часто роздумував над тим, як він буде проводити час на пенсії і як накінець займеться своїм здоров’ям…

Наступив 2021 рік. Зараза під назвою “ковід” вже косила міста в Китаї, Азії та Європі. Ярослав продовжував працювати, не зважаючи на деякі застреження від рідних, знаючи, що він у групі ризику. Він завжди знав, що Божа воля досконала для його життя, не важливо, що відбувається навколо. Січнево-лютнева хвиля дуже сильно накрила Україну, забираючи тисячі життів щодня. Зачепив вірус і родину Ярослава І Ольги. 6 лютого в лікарню ліг Ярослав із двостороннім запаленням легень і температурою, а 9 лютого – Ольга. І хоча в перші дні стан нормалізувався, проте досі скоро стан погіршився, рівень кисню в крові знизився, з’явилася сильна задишка. Підключення до магісталі кисню дещо нормалізувало стан… Останнью СМС синові була “ЛЮБЛЮ ВАС, ЦІЛУЮ”, яку син не сприйняв серйозно, так як не хотілось вірити у найгірший сценарій і здавалося, що стан починає покращуватися. У відповідь було сказано лиш слова підбадьорення… Проте, очевидно, ускладнення почали надривати організм. На останній дзвінок від сина у суботу відповіді не було, а на ранок неділі 21 лютого 2021 року вже сину прийшлось отримувати дзвінок із трагічною новиною. В той час дружина Ольга ледь почала відходити від коматозного стану з нежиттєздатним рівнем кисню в крові, при якому більшість помирає, але Бог мав ще план на її життя і чекала довга реабілітація.

Поховання Ярослава відбулось 22 лютого в рідному селі Глибоке. Проводжання в останню путь відбулося в присутності близької родини, сусідів, церковних братів і сестер та колег по роботі. Кожен присутній міг нелицемірно сказати чи згадати щось добре про Ярослава, так як він завжди залишав частинку себе в житті інших.

Ярослав знав, що його очікує Небесний Отець, і тому він завжди казав, що не боїться померти. Він знав куди йде. Кожноденне читання Божого Слова і постійна молитва за інших були його рутиною. Його надія була нелицемірною, як у Давида, а Книга Псалмів була улюбленою. Пслами 23 і 91 Ярослав знав напам’ять

Псалом 23: ¹ Псалом Давидів. Господь то мій Пастир, тому в недостатку не буду,

² на пасовиськах зелених оселить мене, на тихую воду мене запровадить! ³ Він душу мою відживляє, провадить мене ради Ймення Свого по стежках справедливости. ⁴ Коли я піду хоча б навіть долиною смертної темряви, то не буду боятися злого, бо Ти при мені, Твоє жезло й Твій посох вони мене втішать! ⁵ Ти передо мною трапезу зготовив при моїх ворогах, мою голову Ти намастив був оливою, моя чаша то надмір пиття! ⁶ Тільки добро й милосердя мене супроводити будуть по всі дні мого життя, а я пробуватиму в домі Господньому довгі часи!

Псалом 91: ¹ Хто живе під покровом Всевишнього, хто в тіні Всемогутнього мешкає,

² той скаже до Господа: Охороно моя та твердине моя, Боже мій, я надіюсь на Нього! ³ Бо Він тебе вирве з тенет птахолова, з моровиці згубної, ⁴ Він пером Своїм вкриє тебе, і під крильми Його заховаєшся ти! Щит та лук Його правда. ⁵ Не будеш боятися страху нічного, ані стріли, що вдень пролітає, ⁶ ані зарази, що в темряві ходить, ані моровиці, що нищить опівдні, ⁷ впаде тисяча з боку від тебе, і десять тисяч праворуч від тебе, до тебе ж не дійде!… ⁸ Тільки своїми очима подивишся, і заплату безбожним попобачиш, ⁹ бо Господа, охорону мою, Всевишнього ти учинив за своє пристановище!

¹⁰ Тебе зло не спіткає, і до намету твого вдар не наблизиться, ¹¹ бо Своїм Анголам Він накаже про тебе, щоб тебе пильнували на всіх дорогах твоїх, ¹² на руках вони будуть носити тебе, щоб не вдарив об камінь своєї ноги! ¹³ На лева й вужа ти наступиш, левчука й крокодила ти будеш топтати! ¹⁴ Що бажав він Мене, то його збережу, зроблю його сильним, бо знає ім’я Моє він; ¹⁵ як він Мене кликатиме, то йому відповім, Я з ним буду в недолі, врятую його та прославлю його, ¹⁶ і довгістю днів Я насичу його, і він бачити буде спасіння Моє!

Деякі відеомоменти із Ярославом:

Спочивай з миром, дорогий наш !! Ми тебе любимо і вдячні Господу за твоє життя !! Хай пам’ять про тебе зберігається на довгі роки !!